Визначення даного поняття

Визначення даного поняття

Blog Article

Античною філософією називаємо сукупність філософського вчення Стародавніх Греції та Риму, процес формування якого відбувся у VII-VI століттях до нашої ери і тривав виключно до VI століття нашої ери.

Історія виникнення античної філософії
Источник:
Початковий етап формування античної філософії пов’язується із давньогрецькими полісами та мислителем  Фалесом Мілетським, її ж кінець – неоплатонічним вченням та виданням імператором Юстиніаном декрету закриття Афінської філософської школи. Слід зауважити про вплив ідей  античної на середньовічну філософію  як джерела подальшого розвитку європейської думки суспільства.

Періоди розвитку античної філософії
Источник:
Виділяють таких чотири періоди у розвитку античної філософії. Перший етап дістав назву натурфілософського докласичного, обмеженого  хронологічними рамками VII-V століття до нашої ери; другий – класичний, обмежений V-IV століттям до нашої  ери; третій – елліністично-римський, датується він IV століттям до нашої ери  – III століттям нашої ери; останній четвертий є завершальним, який  має чітко визначені хронологічні рамки — III-VI століття нашої ери.


More info about психологія

Отож, чим характерний перший етап цієї філософії. Найперше він пов’язаний з утворенням міст-полісів  Стародавньої Греції таких як Мілет, Ефес, Єлея. Від імені цих же самих полісів отримали назву перші філософські школи. У цих школах займалися натурфілософськими питаннями, відповідно їх дослідників  стали називати натурфілософами.  Натурфілософ (у перекладі з грецької означає філософ природи) – це той, що займається розглядом проблем  світобудови в єдності з природою,  створення богів, людини; визначення природою космосу людської природи. Першим важливим у докласичній натурфілософії стояло питання: що є першоосновою світу? Насамперед рання натурфілософія вдалася до космологічного підходу (співвідносність космічної гармонії з людським життям), а от пізня – до споглядального підходу, використовувала логістичну аргументацію з появою системи категорій.


Ранні натурфілософські школи почали шукати першопричину основи світобудови. Так, Фалесом Мілетським введено ідею ототожнення природи з Богом, де сам натурфілософ вважав воду першоосновою світу. Анаксімандр притримувався ідеї виникнення та зникнення безлічі світів, першоосновою для нього став апейрон (йдеться про абстрактну матерію у вічному русі). Анаксімену належить ідея античної астрономії, у нього першоосновою виступає повітря. Для Геракліта Ефеського важливою є ідея мінливості у світі, також вбачає першооснову буття – вогонь.

Далі розглядалися філософські питання про людину, і тут варто виокремити представника ранньої натурфілософії Ксенофана з Елейської школи. У цього мислителя побутувала ідея не можливості людськими чуттями отримувати істинне знання, оскільки це приводить до думок. А тому натурфілософ схиляється до думки першооснови світу – Єдиного, котре виступає у нього вічним, досконалим буттям, Богом. Ідея Парменіда зі школи елеатів  полягала в справжній істині – алетейї, яка пізнається лише розумом. За Парменідом першоосновою є Вічне буття, котре немає початку і закінчення. За ідеєю Зенонона Елейського руху немає, а рухомий предмет складається з безлічі тих, що покоїться точок.

Пізні натурфілософи вдалися до логічної аргументації з використанням категорій. Пізня натурфілософія представлена через Піфагора та його послідовників-піфагорців. В основних ідеях Піфагора головним в житті, в людині та суспільстві постають гармонія, прядок та міра. В основі світобудови лежить світова гармонія – число. Піфагореєць Емпедокл висунув наступну ідею: рухомими силами світу є протистояння між Любов’ю та Ворожнечею. За Емпедоклом світ складається з чотирьох стихій: води, повітря, землі, вогню. Ідея іншого представника школи стихійного матеріалістичного напрямку відрізняється від попередніх тим, що тут присутні Нус та Розум, завдяки яким впорядковується хаотична суміш насінин як результату виникнення речей. Тому першоосновою у нього є насіння. Насіння є безкінечною безліччю дрібних частин. Наступну школу атомістичного матеріалізму представляють Левкіпп з Демокрітом. З поглядів атомістів, утворення усіх тіл є результатом різноманітного з’єднання атомів. А тому ними висунута така першооснова як атом- незчисленний постійно рухомий елемент.

Другий етап філософії характерний своїм розквітом. Центр філософської думки переміщується в Афіни, де утворюється вища філософська школа. Характерною особливістю етапу є  поява систематизованих вчень (філософських систем); переміщення філософської уваги з натурфілософії до етичних, моральних, суспільних проблем та людського мислення. Класичний період представлений Сократом, Платоном, Арістотелем, софістами.